Вівторок, 26.09.2017, 12:21

Відділення Національної служби посередництва і примирення в Запорізькій області

69107 м.Запоріжжя, пр.Леніна, 164, каб. 750, 771  тел./факс.(061) 239-01-72 , тел. 239-03-05   E-mail: zp-nspp@ukr.net                            

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Cтатті працівників відділення [311]
НПА НСПП [6]
Методичні матеріали [3]
Інформаційний бюлетень [32]





Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Cтатті працівників відділення

Реалізація права на страйк в правовому русле

Реалізація права на страйк в правовому русле

 

Сьогодні соціально-трудові відносини в Україні є сферою, в якій концентрується конфліктогенна ситуація. Спад виробництва, масове зростання безробіття, глибока диференціація населення за рівнем доходів, привели до того, що більшість населення, значну частину якого представляють економічно активні верстви і групи, опинились за межею бідності.

За цих умов різко зростає соціальна напруженість, спори і конфлікти у сфері трудових відносин та підвищення рівня страйкового руху в Україні.

  • на труднощі, з якими стикаються при реалізації права на страйк, необхідно визначити, що донедавна страйки розцінювали як кримінальний акт, і в багатьох країнах до середини ХХ століття вони були заборонені. У наші дні право на страйк є одним з основних прав людини, визнане більшістю країн і включене до Міжнародного акта про економічні, соціальні й культурні права. Це право перебуває під захистом контролюючих органів Міжнародної організації праці, визнане міжнародним співтовариством і ґрунтується на принципах свободи асоціації, проголошених у Статуті МОП та відповідних конвенціях.

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (далі - КІС) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення КТС.

Згідно із ст. 17 Закону страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення КТС у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників чи уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ним) органу.

Стаття 174 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій у вигляді штрафу чи арешту строком до шести місяців, чи обмеження волі строком до трьох років.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві - за п'ятнадцять днів.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.

Незаконними визнаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з порушенням формування вимог найманих працівників, профспілок, об'єднання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення КТС; з порушенням порядку вирішення спору трудовим арбітражем; з порушенням порядку прийняття рішення про проведення страйку. Незаконними буде визнано страйки, розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення; які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніше ніж у семиденний строк.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органу (особі), що очолює страйк.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лихові, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

В Україні діє близько 20 Законів, які забороняють проведення страйків найманим працівникам.

У разі оголошення надзвичайного стану Верховна рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення воєнного стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його відміни.

У випадках, за яких забороняється проведення страйку і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до суду.

З цього приводу Європейський суд з прав людини надає витяг остаточного рішення від 02.10.2016 по справі «Вініамін Тимошенко та інші проти України» (заява №48408/12).

9 вересня 2011 працівники компанії «Аеросвіт», у тому числі заявники, оголосили про проведення 28.вересня 2011 року страйку з метою вирішення трудового спору, що виник з керівництвом компанії «Аеросвіт». Колективний трудовий спір було зареєстровано в Національній службі посередництва і примирення. Відповідні органи були повідомлені про рішення щодо проведення страйку.

У жовтні 2011 після розгляду позову, поданого керівництвом компанії «Аеросвіт», Бориспільській міськрайонний суд Київської області визнав страйк незаконним та заборонив його проведення. При цьому суд посилався на статтю 44 Конституції, статтю 18 Закону України «Про транспорт», відповідно дл якої заборонено проведення страйків, пов`язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також коли страйк становить загрозу життя і здоров`ю людини, та на статтю 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), якою забороняются страйки, якщо це створює загрозу життю і здоров`ю людей.

До Європейського суду з прав людини заявники скаржились за статтею 11 Конвенції на безумовну заборону державними органами влади страйку на тій єдиній підставі, що вони працювали в секторі пасажирських авіаперевезень.

  • скарги заявників, Європейський суд зазначив, що хоча прикінцевими положеннями Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачається, що інші закони та нормативно-правові акти мають застосовуватися тільки в тій частині, в якій вони не суперечать цьому Закону, а також що вони повинні бути приведені у відповідальність із цим Законом, Закон України «Про транспорт», який передбачає більше обмежень прав на страйк, тим не менш, й досі продовжують застосовувати без внесення до нього змін. На цій підставі Європейський суд дійшов висновку, що втручання у права заявників за статтею 11 Конвенції не грунтувалося на сформульованих з достатньою точністю передбачуваних законодавчих актах, а тому було порушення відповідного положення.

Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не вважається порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За рішенням найманих працівників чи профспілки може бути створено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участь у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих за встановлені законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника.

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни. Час участі у незаконному страйку не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується.

Особи, винні у порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), а також працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. Таку ж відповідальність несуть особи, винні у виникненні КТС або які затримують виконання рішень примирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.

Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством.

Законом також передбачено відшкодування збитків, заподіяних страйком. Збитки, заподіяні унаслідок страйку іншим підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням суду згідно із законодавством.

Власник або уповноважений ним орган (представник), який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку і страйк закінчився повним або частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать, ст. 34 Закону).

Збитки, заподіяні власникові або уповноваженому ним органу (представнику) страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівника на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать).

У ст. 17 Закону закріплено дві ознаки страйку – його добровільність і колективний характер. Таким чином, законодавець не передбачив можливості використовувати право на страйк для захисту індивідуальних прав окремого працівника. Між тим,у літературі висловлюються думки щодо більш широкого розуміння страйку як можливості захищати не лише колективний інтерес, а й індивідуальні трудові інтереси. Зокрема, пропонується під страйком розуміти не лише тимчасову добровільну відмову працівників від виконання трудових обов'язків з метою вирішення колективного трудового спору.

Отже, окреслено правові аспекти такої важливої нині проблеми як способи захисту прав окремого працівника. Йдеться про те, щоб легалізувати право працівників припиняти роботу у випадку, якщо роботодавець не виконує зобов'язань за трудовим договором.

Останніми роками розв'язання цього питання набуло нагального значення, оскільки з'являється практика відмови працівників від виконання своїх посадових обов'язків у разі невиплати заробітної плати. Працівники в індивідуальному порядку чи колективно відмовляються виходити на роботу або, перебуваючи на роботі, не виконують своїх обов'язків.

І хоча формулювання «ті, хто працює,мають право на страйк..., що міститься у ст. 44 Конституції України, застосовується до колективних трудових спорів, видається правильною думка про можливість його реалізації не тільки колективно, а й індивідуально. У ряді країн Заходу також піддається критиці традиційне трактування права на страйк як суто колективного права, що реалізується профспілками, трудовими колективами. Висувається нове розуміння права на страйк як індивідуального права кожного працівника самому вирішувати питання про відмову від надання трудових послуг.

 

 

Начальник відділення НСПП

в Запорізькій області                                       С.І. Четвертак

Категорія: Cтатті працівників відділення | Додав: nspp-zp (14.04.2017)
Переглядів: 31 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

ПОСИЛАННЯ


Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz